ВОРІ́ТЕЧКА, чок, мн. Зменш.-пестл. до воро́та 1. Ой, не ходи, старий, Коло моїх ворітечок! (Нар. лірика, 1956, 346); [Марта:] Мати вже й ворітечка десь порозчиняла, гостей виглядаючи (Вас., III, 1960, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 738.