ВОРУШКИ́Й, а́, е́, розм., рідко. Те саме, що рухли́вий. — А може, на весілля? — лукаво повела ворушкою бровою Олена (Грим., Подробиці.., 1956, 81); По небу йшли ворушкі хмари (Мокр., Острів.., 1961, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 743.