ВОРОЖБИ́Т, а, ч., заст. 1. Той, хто вгадує майбутнє чи минуле, за якимись прикметами або ворожачи на картах. Всі ворожбити, чародії.. Кипіли в пеклі всі в смолі (Котл., І, 1952, 138); До дверей його тисових Покрутилась стежка бита, Взимку й літньою порою Люди йшли до ворожбита (Шер., Дорога.., 1957, 43).

2. Чарівник (у 1 знач.). [Xристя:] Що ж той ворожбит зробе [зробить]? [Маруся:] Що? Перекине Семена вовкулакою, а тоді й роби, що хочеш… (Кроп., І, 1958, 89); Серьожка з таємничістю ворожбита постукав палицею об диван і з неї висунулась, як затвор з гвинтівки, тоненька трубочка листівок (Гончар, Земля.., 1947, 81).

3. Знахар. Він ходив по лісах та по луках, збирав якісь квітки, камінці.., і все те обережно ховав.. Старшиниха погадала навіть, чи не ворожбит він який (Гр., Без хліба, 1958, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 739.