ВОРОЖБА́, и́, ж., заст. Угадування майбутнього чи минулого на картах і т. ін. — Я ворожбу такую знаю, Хоть що по правді одгадаю, І вже ніколи не збрешу (Котл., І, 1952, 154); Чув я, що давно колись ворожила одна премудра Сова про будущину вашого і нашого роду. З тої ворожби мені досі пам’ятається один вірш (Фр., IV, 1950, 113); Не вірив у циганську ворожбу оцей француз (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 739.