ВОРОГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з (між, поміж) ким, без додатка і діал. на (до) кого. Бути у ворожих стосунках, виявляти неприязнь, ненависть до кого-, чого-небудь. Сини не жили в згоді, а завжди ворогували та билися поміж собою (Укр.. казки, легенди.., 1957, 78); Ні з ким він ніколи так не ворогував, як з Василем, і Василь не любив Грицька; .. вони.. гризлися, як кішка з собакою (Мирний, IV, 1955, 21); Чом "Слово" на "Правду" раз в раз ворогує? (Фр., XIII, 1954, 44); — Через що ж у вас сварки? — допитувався він. — Насамперед, ворогуємо ми з магістратом, — методично почав Хома (Тулуб, Людолови, І, 1957, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 739.