ВОЛХВ, а́, ч. У давніх слов’ян — ворожбит, чарівник. О, матері! щасливі тричі ви, Коли про вашу любую дитину Не дбають ні царі, ні мудрії волхви (Л. Укр., І, 1951, 419); Слов’яни вірили, що є люди, які вміють угадувати волю богів; таких людей вони називали волхвами, або чаклунами (Іст. СРСР, I, 1956, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 734.