ВОЛО́КА, и, ж. 1. заст. Мотузок, яким зав’язують постоли та обв’язують онучі на нозі. Онучі, постоли, волоки Шпурлялись (Котл., І, 1952, 272); Волоки — вовняні мотузки, якими зав’язують постоли (Фр., І, 1955. 426); Денис Іванович виразно побачив її ноги; зашнуровані перехрестям волок, вони під колінними ямками закінчувались двома вузликами (Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 229).

2. На Україні, а також у Польщі, Литві, Білорусії в другій половині XV-XVII ст. — ділянка землі площею близько 16,8 га. В другій половині XV — першій половині XVII ст. панщина в Галичині і в Західній Волині доходить уже до одного-двох днів на тиждень з лану або волоки (Іст. УРСР, I, 1953, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 729.