ВОЛОДІ́ННЯ, я, с. 1. Дія і стан за знач. володі́ти. Турбаї потрапляють у володіння багатого миргородського полковника (Вол., Сади.., 1950, 171); Аналіз поеми ["Прометей"] показує, що Малишко піднявся до рівня майстерного володіння найрізноманітнішими прийомами художнього ліплення образу (Іст. укр. літ., II, 1956, 637).

2. Те, що є чиєю-небудь власністю (земля, майно тощо). Раніш селянина давили межі, панські володіння, вічні турботи про хліб насушний (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 31); По обіді [Ліда] повела показувати радгоспні володіння (Коз., Сальвія, 1959, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 729.