ВОЗИ́ТИСЯ, вожу́ся, во́зишся, недок. 1. Їздити з ким-, чим-небудь, возити кого-, що-небудь. Не вагалася пані: доручила управляющому [управителю] весь маєток і поїхала з дорогою дитиною по всіх світах.. П’ять років уже вона возилася (Дн. Чайка, Тв., 1960, 65); Возитися з валізкою по місту.

2. біля (коло) кого-чого, розм. Займатися якоюсь клопітною справою; вовтузитися. Поки Карпо розпрягав шкапу та возився коло воза, Христя скінчила роботу і кликнула його в кухню (Мирний, III, 1954, 102); Заклопотана та серйозна, вона возилася біля чогось у сторожці-кухні… (Вас., І, 1959, 119); // з ким —чим. Повільно й довго робити щось, займатися ким-, чим-небудь. — І охота тобі возитися та панькатися з тим старим банкротом? (Фр., II, 1950, 378); Чиркаючи сірниками, Старов довго возився з замком (Ільч., Серце жде, 1939, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 724.