ВОЖЖИ́НА, и, ж., діал. Віжка. Карпа смикнув вожжину — і покірна шкапина потюпала (Мирний, III, 1954, 105); Потім Василь Іванович торкав вожжиною коняку й рушав до сусіднього колгоспу (Ю. Янов., II, 1958, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 724.