ВОЖДЬ, я́, ч. 1. Проводир війська, племені. Під час експедиції І. М. Симонов виміняв багато побутових предметів, серед яких були музичні інструменти, жезли вождів острів’ян (Видатні вітч. географи.., 1954, 65).

2. Ідейний і політичний керівник громадського руху, партії, класу; керманич. Він [В. І. Ленін] стоїть з простертою рукою На майданах наших сіл і міст, Повен вогняного неспокою, Вождь, трибун, мислитель, комуніст (Рильський, І, 1956, 285); Комуністична партія — політичний вождь народу (Ком. Укр., 12, 1965, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 724.