ВОДОПІ́Й, по́ю, ч. 1. Місце на річці, озері і т. ін., де напувають худобу або куди приходять пити дикі тварини. — Товар, паночку, погнав напувати. Та онде й він, — указала Оришка в вікно, уздрівши Кирила, що гнав теляток та овечат від водопою (Мирний, III, 1954, 310); Тимко взяв у руки батіг і.. погнав волів до водопою (Тют., Вир, 1964, 13); Для копитних звірів влаштовують штучні водопої (Наука.., 8, 1959, 34).

2. Пиття води тваринами. І такою сонливістю повіває від тих погорблених хаток, мов у жаркий день від череди на стійлі після водопою (Руд., Остання шабля, 1959, 369); До ріки з пасовища лісного спускався Олень той, спраглий на сонці, жадобу втомить водопоєм (Гомер, Одіссея, перекл. Бориса Тена, 1963, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 721.