ВОДИ́ТИСЯ, воджу́ся, во́дишся, недок. 1. з ким, розм. Знатися, мати справу, дружити, приятелювати з ким-небудь. Охріме! не зробись сміховищем села. Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі! (Греб., І, 1957, 55); Заборонили [батьки] не тільки водитися, але й зустрічатися з тим капосним Васильком (Смолич, Мир.., 1958, 60); // Ходити з ким-небудь. Панночка така весела, балаклива; очі блищать; водиться з ним [женихом] попід руки (Вовчок, І, 1955, 116); Тягнирядно, ось уже кілька днів не вихміляючись, гуляє в них в Обухівці, з Гнидою водиться по селу (Головко, II, 1957, 91).

2. тільки 3 ос. одн. і мн. Плодитися, жити, бути (про тварин, птахів тощо). — А скажіть мені: як згорить батькова хата, де будуть тогді [тоді] горобці водитися? (Кв.-Осн., II, 1956, 485); — Оте дальнє озеро більше і глибше, та й риба в ньому водиться добра (Шиян, Гроза.., 1956, 675); // перен. Бути в наявності (про неживі предмети і явища). Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться (Укр.. присл.., 1955, 390); — От би за Грицьком бути! Хата є, город є, та й грошенята, мабуть, водяться… (Мирний, II, 1954, 79).

3. тільки 3 ос. одн. Бути звичаєм, загальноприйнятим правилом. Ярину Трифон помітив, коли вона поралась разом із сусідками біля печі, як водиться на похоронах (Панч, III, 1956, 465); // Бути характерним для когось. Раз ласуни, як водиться у них, Доснідать добре захотіли (Гл., Вибр., 1951, 112).

Як во́диться, вставн. словоспол. — як звичайно буває, як прийнято. Рідна хата, як водиться, старшому братові зосталася (Мирний, IV, 1955, 355).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 718.