ВОГНЕПОКЛО́ННИК, а, ч., рел. Людина, що поклоняється вогню як божеству. Була це звичайна нафта, здобута у Закавказзі і відома з давніх-давен перським вогнепоклонникам (Тулуб, Людолови, II, 1957, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 714.