ВОВЦЮ́ГА, и, ч., зневажл. Збільш. до вовк 1. Убіг вовцюга в безборонну кошару (Ковінька, Кутя.., 1960, 66); * У порівн. З бур’янів, мов вовцюга, вискочив назустріч їй Василь (Мирний, IV, 1955, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 712.