ВНУ́КА (ОНУ́КА, рідко УНУ́КА), и, ж. Дочка сина або дочки. Оце тобі, татку, за твою науку: сядь собі у запічку, колиши унуку (Номис, 1864, № 14228); А Таміла, онука Ганни Денисівни Кошової, їде.. із Білоцерківського сільськогосподарського технікуму до бабусі в гості (Вишня, І, 1956, 347); Як же зятя не спитать, Як живе дочка і внука (Забашта, Пісня.., 1961, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 710.