ВМЕНТ (УМЕ́НТ), присл., розм. Те саме, що вмить. Вмент маленький візок виповняється тілами вздовж і впоперек (Коцюб., II, 1955, 236); Сушник умент спалахнув (Л. Янов, І, 1959, 428).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 706.