ВКРАЙ (УКРА́Й), присл. 1. Дуже, надзвичайно; до краю. Він із злістю одкинув задачник і піднявся сердитий та збентежений вкрай (Коцюб., II, 1955, 369); [Марина:] Ой.. За віщо ти вражаєш моє серце украй! Нащо тобі моя мука? (Стар., Вибр., 1959, 308); Ті танки й машини були йому вкрай потрібні (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 8).

2. Повно, вщерть, по вінця. У тихім щебеті, в росі ясніє гай, і день встає в своїй красі, налитий сяйва вкрай (Сос., Зел. світ, 1949, 84); За Сулою весело — Пшениці украй. Нашого добробуту Виспів урожай (Ус., Дорогами.., 1951, 76).

3. заст. Скраю. У одній хатці, що вкрай стояла, к полю, жила удова (Вовчок, І, 1955, 346).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 700.