ВКАЗІВНИ́Й (УКАЗІВНИ́Й), а, е. Який указує на що-небудь. За призначенням дорожні знаки поділяються на три групи: попереджувальні, заборонні і вказівні (Автомоб., 1957, 267).

◊ Вказівни́й займе́нник — займенник, що означає абстраговане виділення окремих одиниць із числа інших подібних. Вказівні займенники той (отой), цей (оцей), рідко вживана форма сей.. мають, як і прикметники, граматичні категорії роду, числа і відмінка, залежні від означуваного ними іменника (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 315); Вказівни́й па́лець — другий палець на руці між великим і середнім. Остап Антонович тихо підійшов до дверей, зігнув вказівний палець і обережно постукав ним у двері (Епік, Тв., 1958, 500).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 695.