ВИ́ЩИРЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́щирити. Гавкнуло, як із бочки, — і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (Вас., II, 1959, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 547.