ВИШКРІБА́ТИ і ВИСКРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ШКРЕБТИ і ВИ́СКРЕБТИ, бу, беш; мин. ч. ви́шкріб (ви́скріб), ви́шкребла (ви́скребла), ви́шкребло (ви́скребло); док., перех. і без додатка. 1. Шкребучи, чистити що-небудь або когось. Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горшка (Н.-Лев., II, 1956, 284); Німка починає лазити по підлозі, замітати, підмітати, вискрібати, витирати (Л. Укр., V, 1956, 38); Було нікому не дам і одного коня вичистить, сам усіх вискребу (Стор., І, 1957, 105); З-під гарби долітав один і той же звук, який дражнив усіх: то Охрім вишкрібав казанок (Тют., Вир, 1960, 83).

2. Шкребучи, діставати, вибирати що-небудь зсередини. Він узяв чайник, старе долото, щоб вишкрібати накип всередині, миску з піском і ганчіркою і сів у холодок під стіною (Сенч., На Бат. горі, 1960, 26); Треба тільки вишкребти нігтем із стрючка зернятка і знову стулити обидві половинки. От вам і пищик! (Донч., V, 1957, 166); // перен. Вибирати, виймати все (звичайно про залишки). Вихватив бумажник і вишкріб відтіля всі гроші (Десняк, II, 1955, 452).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 542.