ВИЧІ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЧЕСАТИ, ешу, ешеш, док., перех. 1. Чешучи гребенем, очищати волосся, вовну, шерсть і т. ін. від чого-небудь. Герман-Євген-Сидор не був ані бідним хлопцем, що вичісував вовну.., а вже найменше пастухом (Коб., І, 1956, 68); Радісно блеяли вівці, веселим риком обзивались корови — газда доглядає їх добре, сумлінно, поїть, годує і навіть нині вичесав шерсть (Коцюб., II, 1955, 336); // розм. Чешучи, шкрябаючи лапою, видаляти що-небудь із шерсті (звичайно про собак). Навіть коли він [собака] спокійно лежить і вичісує бліх з рожевого живота, пильнують підрізані вуха, дума широкий лоб (Коцюб., II, 1955, 226).

2. розм. Те саме, що розчі́сувати; причісувати. Хто ж буде вичісувати, заплітати їх [дочок] довгі чорні коси? (Мирний, II, 1954, 98); Закликав [батько] Гриця додому і там віддав його в руки матері, щоб його вмила, вичесала і вбрала (Фр., II, 1950, 55).

3. Очищати рослинне волокно від твердих решток стебла і т. ін. за допомогою чесання. Вичісувала гребінкою та вигладжувала щіткою, як дівочу косу, щоб у волокні не залишилася жодна костричина (Чорн., Потік.., 1956, 71); // Очищати, обробляти способом, що нагадує чесання. Після цього [корчування] вичісують коріння корчувальними боронами або розпушувачами (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 539.