ВИЦО́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. 1. Цокати, стукати раз у раз, часто. Вицокують коні об кригу та брук (Шпорта, Вибр., 1958, 126); — А що, не казав я, що він [Альоша] не при своїх? Хлопці погодились мовчки, вицокуючи зубами з жаху та з холоду, що вривався в розбиті вікна (Мик., II, 1957, 222); // Безперервно цокати, стукати (про механізми). Кожен думав про своє. Було чутно, як вицокував годинник за стіною (Руд., Остання шабля, 1959, 93).

2. Виконувати роботу, цокаючи клавішами друкарської машинки, ключем телеграфного апарата і т. ін.; вистукувати. Сахно не покидала своєї машинки. Вона зовсім не звернула уваги на того, що прийшов, і далі вицокувала на клавіатурі (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 134); Не перестаючи вицокувати правою рукою, він [телеграфіст] відсахнувся від стрічки, як від лотерейного білета, і ніби вражений виграшем, коротко скрикнув: — Ну? (Панч, I, 1956, 347); Василько з радістю кинувся допомагати батькові і за хвилину хвацько вицокував кісточками рахівниці (Цюпа, Грози.., 1961, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 536.