ВИ́ХОПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́хопити. Козак, з вихопленим ножем у руках, схилився над нею (Вовчок, Вибр. тв., 1937, 167); Там трапляються щонайменше сторінки, а то й цілі ролі, немов живцем вихоплені з дійсності (Л. Укр., III, 1952, 704); Якось дивно відчувати себе вихопленим з шумного виру, з оточення, створеного людським розумом та руками (Шовк., Інженери, 1956, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 533.