ВИ́ХОВА́НЕЦЬ, ви́хова́нця, ч. 1. Дитина або молода людина, яка виховується чи виховувалася ким-небудь або де-небудь. [Xілон:] Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената (Л. Укр., III, 1952, 418); На воротях ціла юрба дітей — вихованців дитячого будинку (Головко, Літа.., 1956, 4); // Дитина, взята ким-небудь на виховання (у 1 знач.). Написавши ще в опікунськім суді потрібну заяву, подався [господар] зі своїми новими вихованцями на Вільку (Фр., VI, 1951, 200); // Людина, яка сприйняла думки, погляди, ідеї певної організації, товариства і т. ін. Велика честь випала славному вихованцеві Ленінського комсомолу України Тимофієві Шашло. Він головував на цьому мітингу (Збан., Т. Шашло, 1949, 43).

2. Людина, яка вчиться або яка одержала освіту в якому-небудь навчальному закладі. Ніна Василівна поздоровила своїх вихованців. Вона сказала, що.. тепер нехай добре відпочинуть, щоб восени з свіжими силами сісти за парти в четвертому класі (Коп., Подарунок, 1956, 33); Карл Павлович сам був вихованцем Петербурзької Академії художеств (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 76).

3. Тварина, за якою доглядають і якій прищеплюють певні навички. Він був ініціатором голубника,.. він з любов’ю тренував швидкокрилих вихованців (Донч., І, 1956, 100); — А ось тут стоїть мій улюбленець, — сказав Євдоким, ласкаво оглядаючи свого вихованця. — Скоро піде звідси на іподром (Шиян, Гроза.., 1956, 746).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 528.