ВИ́ХИТРУВАТИ, ую, уєш, док., перех. і неперех. Дістати, добути що-небудь або домогтися чогось хитрощами. — Ну, — каже, — хлопче, дякуй своїй матері, що так мудро вихитрувала: тепер ти єси визволений від смерті, не можу-бо я тобі того лиха заподіяти, через те що ти стався мені братом (Укр.. казки, легенди.., 1957, 228); Дід хитрий: певно, хоче вихитрувать в мене з кишені багато грошей (Н.-Лев., IV, 1956, 194).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 526.