ВИ́УЧЕНИК, а, ч., книжн. Людина, яка вчилася у кого-небудь, пройшла чиюсь школу; учень, послідовник. Особливо вдались письменникові [С. Скляренку] сатирично-викривальні типи.. Таким, наприклад, є виученик Ватікану отець Федір Стрипський (Іст. укр. літ., II, 1956, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 524.