ВИТІЮВА́ТО, книжн. Присл. до витіюва́тий. Хоч Ніколає висловився надто туманно і витіювато, однак Петру зрозумів, що він хоче познайомити його з такою людиною, яка ховається від [королівської] влади (Чаб., Балкан. весна, 1960, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 513.