ВИТІ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТЕСАТИ, ешу, ешеш, док., перех. Тешучи, вистругуючи, виготовляти що-небудь з дерева, каменю і т. ін. Цюкав [Верига] сокирою, старанно витісуючи гостряк завдовжки ліктів три (Панч, Гомон. Україна, 1954, 130); Витісував [Андрій] клинчики, вкладки (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 73); * Образно. Витісуєш Нове — і синій виднокруг Обійми розкрива скорителеві неба (Рильський, І, 1956, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 512.