ВИТІВНИ́К, а́, ч. 1. Людина, схильна до витівок; вигадник. Колись в МТС юнак славився як кращий механік, а серед молоді — неперевершений витівник (Грим., Син.., 1950, 109).

2. Організатор масових розваг, забав. Молодих запрошують до хати. У ній вступає в свої права весільний староста. Це розпорядник весілля, масовик-витівник (Нар. тв. та етн., 6, 1967, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 512.