ВИТРІЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ТРІЩИТИСЯ, щуся, щишся, док., розм. 1. Широко розкриватися (про очі). Витріщаються підсліпі очі, уздрівши перед собою польову квітку (Мирний, IV, 1955, 296).

2. Широко розкривати (очі). Маленьку хвилинку економ дивився на хлопця мовчки,.. далі червоніє і люто витріщається: — А корови, корови де твої, чортове іродча! (Вас., II, 1959, 54); Рушила [Ольга] заглянути в вікно, але на півдорозі поточилася, зів’яло витріщилася розкритими зіницями і так застигла (Кач., II, 1958, 65); // на кого — що. Втуплюватися в кого-, що-небудь поглядом, широко розкривши очі (від здивування, гніву, жаху і т. ін.). Капрал якусь мить дурнувато витріщався на Косачова, потім поступово почав набирати бундючного вигляду (Збан., Між.. людьми, 1955, 45); Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (Коб., II, 1956, 194); Якось один із атагасів.. несподівано витріщився на хлопця у великому подиві (Гончар, Таврія.., 1957, 108).

3. рідко. Виставлятися, виднітися з чого-небудь. У побиті вікна не світ заглядає, а на світ витріщилося ганчір’я з вікон (Мирний, IV, 1955, 249); В найдальшім куті острова висока гора шпилем подралась до неба… У сій-то горі з-під кручі, неначе скеля, витріщились кілька печер (Стор., І, 1957, 398).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 519.