ВИТО́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТОПТАТИ, пчу, пчеш, док., перех. 1. Псувати або знищувати посіви, городину, траву і т. ін., топчучи їх. — Ну, не буде ж у тебе хоч на городі нічого! — сичить, одужавши, баба.. Вийшла баба на город, давай витоптувати (Барв., Опов.., 1902, 195); Кіннота ворога витоптувала посіви, руйнувала села й міста (Тич., III, 1957, 91); Шкідливих горобців та гав Він [Осел] щиро так ганяв, Що витоптав всі кавуни і дині (Гл., Вибр., 1957, 106); * Образно. Зажурилась Україна, Бо нічим прожити, Витоптала орда кіньми Маленькії діти (Укр.. думи.., 1955, 11).

2. Часто ходячи по тому самому місцю, утоптувати, прокладати стежку, дорогу і т. ін. Тут я всі стежечки витоптав (Жур., Вечір.., 1958, 350); // Топчучи, стискувати, зменшувати в об’ємі. Дід Остап вивершив скирту, старанно витоптуючи її, наспівує (Епік, Тв., 1958, 594).

3. Вибивати, ходячи по чому-небудь, топчучи щось. Там біля стога стояла пара волів, що саме перед хвилиною витоптувала ногами зерно із снопів (Мак., Вибр., 1956, 411).

4. рідко. Зношувати взуття. Витоптала черевички, по садочку проходжаючи (Чуб., V, 1874, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 515.