ВИТО́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТОНЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Робити тоншим.

2. Робити розвиненішим, гострішим. Наш обов’язок — високохудожніми творами і далі розвивати, витончувати мистецькі смаки народу (Мист., 4, 1958, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 514.