ВИ́СТРУНЧЕНИЙ, а, е. Який тримається дуже прямо, струнко. Він ще й досі ходив виструнчений, весь час сипав військовими примовками (Збан., Переджнив’я, 1955, 94); Уся її [дівчини] постать — легка, підібрана, виструнчена (Коз., Сальвія, 1959, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 503.