ВИ́СПІВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́співати 2, 6-8. Заволодіти серцем поспіша Твоя, ніким не виспівана, тема (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 11); // ви́співано, безос. присудк. сл. Неначе про мене оце виспівано: Ой хоч же я невеличка, та ще й недоросла, Поставила і виткала шовковії кросна (Барв., Опов.., 1902, 422).

2. Удосконалений тренуванням у співові. Баритон, немолодий, але гарно виспіваний, провів ту ж саму фразу, але з певністю, з свідомістю достиглої душі, якої годі було сподіватись у попередньому голосі [дівочому сопрано] (Дн. Чайка, Тв., 1960, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 497.