ВИСОЛО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СОЛОПИТИ, плю, пиш; мн. ви́солоплять; док., перех., розм. Висувати, вивалювати назовні з рота, пащі (язик). Дядьки пищали, вищали, висолоплювали язики, вищиряли зуби (Н.-Лев., І, 1956, 394); Ще довго лікар морочив хлопця: стукав молоточком по колінах, по п’ятах, змушував витягувати руки, заплющувати очі й висолоплювати язика (Добр., Ол. солдатики, 1961, 22); Потомлені і голодні собаки бігли за кіньми, висолопивши язики (Стор., І, 1957, 395); Батько смикнув віжками, вороний коник Шалапут висолопив язика й напружився (Донч., Пісня.., 1947, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 495.