ВИСОКОДУ́МНО, рідко. Присл. до високоду́мний. Син високодумно проголошував щось далі. Та батько зовсім перестав його слухати (Шовк., Людина.., 1962, 309).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 494.