ВИ́СНАГА, и, ж., поет. Те саме, що ви́снаженість. Голуб ішов, поборюючи виснагу і втому, як іде людина, що мусить іти вперед (Дмит., Наречена, 1959, 115); І вони [журавлі], од виснаги худющі, Через гори, вибалки і пущі Прилетять у гнізда в зелен май (Мал., II, 1956, 380).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 491.