ВИ́СЛІВ, лову, ч. Сполучення слів, що виражає закінчену думку або становить певну єдність; фраза, мовний зворот. Тут один [брат], там другий із них старався якимсь зручним висловом піддержати розмову (Фр., VI, 1951, 205); Від таких висловів [Філянського], як "оклик дум", "сонний шум" і т. ін., просто в голові паморочиться (Коцюб., III, 1956, 25); [Ярчук:] Минулого разу на влучні вислови Сергія Михайловича присутні кілька разів сміялися (Мик., I, 1957, 386); // Твердження, передане небагатьма виразними словами. За висловом Олексія Максимовича Горького, Шевченко, разом з Пушкіним і Міцкевичем, з найбільшою красою, силою і повнотою втілює дух народу (Літ. газ., 23.V 1961, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 488.