ВИ́СКОЧКА, и, ч. і ж., зневажл. 1. Людина, яка будь-що намагається показати себе, звернути на себе увагу. Ася була тієї гадки, що так Павлику і треба. Хай не перебиває вчительку, вискочка! (Горд., Буян, 1938, 16)

2. Людина, яка посіла певне суспільне становище або посаду швидко й незаслужено, не маючи відповідних здібностей, якостей і т. ін. Невже ми попустимо завести його [мужиччя] у ту безодню, в яку ведуть, очевидячки, всякі вискочки-верховоди? (Мирний, III, 1954, 258); [Горлов:] Та й нічого псувати молодь. Огнєв і так вискочка. А тут вже зовсім зіпсується (Корн., II, 1955, 64); // заст. Про людину, яка увійшла у вищу суспільну верству з нижчої. Проте гордий магнат не бажав кланятися худородному вискочці, а.. попросив аудієнції у царя (Бурл., Напередодні, 1956, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 487.