ВИ́СКАЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́скалити. Пам’ятає [Юлдаш] гостроребрі трупи отруєних звірів — скляні очі, вискалені зуби, висолоплені язики… (Донч., І, 1956, 145).

2. прикм. З відкритими зубами. Зараз у нього був інший вигляд — карабін у руках, обличчя червоне, п’яне, вискалене (Скл., Легенд. начдив, 1957, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 486.