ВИСВІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СВІТИТИ, ічу, ітиш, док. 1. тільки недок., неперех. Яскраво світити, сяяти. Блискавиці раз по раз миготіли, висвічуючи у невеличкі вікна, а грім гурчав, аж брязкотіли шиби (Мирний, IV, 1955, 88); Перед вікном висвічував повний місяць (Гур., Друзі.., 1959, 75).

2. тільки недок., неперех. Виділятися своєю світлою або блискучою поверхнею. Між зелено-сизими полями, звиваючись, висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка (Гончар, І, 1954, 53); Попрямувала Сахно до палацу, на своє вікно, що блідо-блідо висвічувало в перших ясних світлинах зорі (Смолич, I, 1958, 84).

3. тільки док., неперех. Зробитися ясним, почати яскраво світити. Сонце, вибившися з-за хмар, що більш тижня держали його в неволі, перед заходом висвітило (Мирний, III, 1954, 225).

4. перех. Освітлювати, робити видним; направляти світло на кого-, що-небудь. Біжать вони [діти], біжать за ними золоті у небі зорі, забігають наперед, запобігливо висвічують їм ковзалки (Вас., II, 1959, 120); Обернувся [Вейгт] і вже довше висвічував обличчя й усю постать Вані. Хлопець, як розіп’ятий, стояв, тримаючись руками за виступи (Ле, Клен. лист, 1960, 57).

5. перех., карт. Показувати, відкривати козирну карту.

6. перех., розм. Витрачати для освітлення. Бралася [Павлина] і в інший спосіб відтягти його [сина] від книжок. Почала було бурчати, що безсовісно багато висвічує електрики (Вільде, Сестри.., 1958, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 480.