ВИРІ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́РІЗАТИ, іжу, іжеш, док., перех. 1. Ріжучи, відокремлювати від чого-небудь або виймати, видаляти з чогось, звідкись. Хлопчик вирізує гілку з верби і вертається в хату (Л. Укр., III, 1952, 257); Набрів [Орест] на трав’янисту галявинку і став вирізувати ножем скибки дерну (Вол., Самоцвіти, 1952, 26); Сашко старанно вирізав їх [репродукції] з різних журналів (Кучер, Трудна любов, 1960, 589); — А вирізати його [більмо] не можна? — спитав я несміливо (Мур., Бук. повість, 1959, 109).

2. Ріжучи, обрізуючи, виготовляти що-небудь. Зимових вечорів він же вирізував для дітей фігурки з паперу (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 87); Там ішло три козаки, Та несли ж вони по ножику, Та вирізали по дудочці (Чуб., V, 1874, 444); Півника вирізав Ваня, син Андрія Гавриловича (Донч., Ю. Васюта, 1950, 36).

3. Чим-небудь гострим, ріжучим робити візерунки, написи і т. ін. [Демко:] Перш було: позичив гроші, зараз і закарбував, а посереду карбіжки вирізав хрестика, поцілували обоє хреста і потім ту карбіжку за образи… (Кроп., II, 1958, 190).

4. Винищувати холодною зброєю всіх або багатьох. В приміських селах безчинствує отаман Гаркуша, поголовно вирізує наших сільських комунарів (Гончар, Таврія.., 1957, 394); Після уманської різні ляхи вирізали жінок і дітей тих козаків, що поприставали до Гонти (Стор., I, 1957, 160); — Василю Назаровичу! В Хомутівцях уланський полк білополяків. Що робити? — Вирізати! — закричав Боженко (Довж., Зач. Десна, 1957, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 470.