ВИ́РЯЧЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́рячити. Я тільки бачив вирячені на мене з подиву очі хлоп’ят, їхні витягнуті обличчя й розкриті роти (Сміл., Сашко, 1957, 146).
2. прикм. Дуже випуклий (про очі). Зелена жаба, притаївшись у рясці біля берега, втупила вирячені очі в людину, яка жадібними ковтками пила воду (Донч, III, 1956, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 478.