ВИРЯТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́РЯТУВАТИ ую, уєш, док., перех. Допомагаючи, відводити кого-, що-небудь від небезпеки, визволяти з важкого, скрутного становища. [Яків:] Хазяїн попався мені катюга! Ох скільки він сили з мене взяв, аж страшно згадать!.. Мене двічі з петлі вирятовували… (Кроп., III, 1959, 74); Охрім був чоловік такий добрячий; аби кого побачив у біді, зараз вирятує (Вовчок, І, 1955, 95); Ганна вирятувала [з багнюки] спершу його самого, потім його чоботи (Вас., І, 1959, 208); Оглядається — її хата в огні. Летить боржій [швидше], але з вогню вже не в силі нічого вирятувати (Круш., Буденний хліб, 1960, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 478.