ВИ́РУБАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́рубати. Вогні ватр тьмяно блимали на полі, солдати, які сиділи довкола найближчого вогнища, скидалися на вирубані статуї з великої брили. (Кочура, Зол. грамота, 1960, 303); Деякі стовбури вже були обтесані й зарубки вирубані (Донч., IV, 1957, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 476.