ВИ́РУБ, у, ч. Те саме, що виру́бування. Це був ліс старий, з грубими соснами, призначений також на вируб (Март., Тв., 1954, 303); Щоправда, декому — в сусідстві це бува — З Суддею діло мать прийшлося раз чи два Про спаш, про вируби чи польові границі, А других заздрощі підбили на Сопліцу… (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 227).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 476.