ВИПУРНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПУРНУТИ, ну, неш, док., розм. Те саме, що вирина́ти. А Лебедь плись на дно — і випурнув як сніг (Греб., І, 1957, 44); Барвистий натовп наче вилазив з-під землі і шикувався, а потім враз випурнули вершники (Кочура, Зол. грамота, 1960, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 464.