ВИ́ПРОСТАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́простати. Вона тримала руки, випростані перед собою (Смолич, Ми разом.., 1950, 15); Вершник під’їхав. Ноги були випростані із стремен (Панч, О. Пархом., 1939, 89).

2. прикм. Рівний, прямий. Постать її була випростана (горбитись вона не звикла) (Л. Укр., III, 1952, 516); Сам Мануйло виступав з гирлигою поперед овець, стрункий, випростаний (Гончар, Таврія.., 1957, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 462.