ВИ́ПРАВКА, и, ж. 1. рідко. Дія за знач. виправля́ти, ви́правити 2, 7. Я дивуюся, як їм не відпаде охота приносити мені купи макулатури для виправки "стилю" (Л. Укр., III, 1952, 691); Оддасть шкурку за виправку (Номис, 1864, № 10571).

2. Постава тіла, набута в результаті спеціальних вправ. Багатолітня військова виправка відчувалася і в рухах, і особливо в його легкій, пружній ході (Руд., Вітер.., 1958, 15); Зайшов ще один чоловік, судячи з виправки й легкості рухів, теж спортсмен (Собко, Стадіон, 1954, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 459.